Як я наважилася на Прагу
Чесно зізнатися, я ніколи не планувала переїжджати. Миколаїв — моє рідне місто, там у мене була налагоджена база клієнток, затишний кабінет і улюблена кав'ярня за рогом. Але мій чоловік, справжній авантюрист, вже четвертий рік жив у Празі й постійно казав: «Таню, тут так класно, приїжджай!»
Я відмахувалася. Ну яка Прага? У мене тут усе: мама поруч, подруги, клієнтки, яких я знаю з першого курсу училища. А ще ці чехи... Як я з ними розмовлятиму? «Dobrý den» — це, мабуть, усе, що я знала на той момент.
«А потім я побачила фото їхніх десертів. І знаєте що? Я здалася не через архітектуру чи роботу. Я здалася через трдельник.»
Чоловік прислав фото з якоїсь вуличної пекарні біля Карлового мосту. Це була любов із першого погляду. Я зібрала валізу, взяла доньку, улюблені фрези й полетіла. Перший місяць був хаос: документи, živnostenský list, оренда, і ця їхня бюрократія... Я двічі ходила на пошту, щоб відправити одного листа! Але знаєте, воно того варте.
Тепер у мене свій маленький острівець затишку в Празі 5. Я роблю манікюр українською, чеською, англійською — залежно від того, яка кава у клієнтки в руці. Мої дівчата кажуть, що в мене «терапевтичний манікюр»: приходиш із поганим настроєм, а виходиш із ідеальними нігтями й легким серцем. І, до речі, трдельник я тепер їм частіше, ніж хотілося б визнавати 🙈
— Тетяна Карпенко, ваш майстер манікюру в Празі
